МАПА – Чернівці

Чернівці своєю історією, природною красою, дивовижною архітектурою, щедрою душею своїх мешканців давно зайняло визначне місце в реєстрі українських та східноєвропейських міст. Старовинний початок та історичний розвиток наповнюють його шарм та привабливість для людей, які цікавляться нашим містом і люблять його історію.

Старі Чернівці. Елегантні, вишукані, неповторні. У них закохується кожен, хто бодай раз поблукав заплутаними вуличками, мальовничими подвір’ями з білизною на шнурках, хто поспілкувався з хитрими, але привітними чернівчанами, хто в компанії вродливих чернівчанок з постійним вечірнім макіяжем випив філіжанку кави в одній із прокурених кав’ярень. У Чернівців надзвичайна аура, дивовижний дух. Локальний космополітизм. Частку цієї атмосфери миру та толерантності гості міста назавжди залишають у своєму серці.

Без ратуші європейське місто почувається так само, як людина без документу про середню освіту. Вона – серце міста. Тут приймають укази, зустрічають шанованих гостей, а раніше тут ще й виносили вироки злочинцям. Саме ця будівля стверджує статус поселення і підкреслює його давню чи не дуже історію.

З кількох десятків збережених ратуш в Україні чернівецька, здавалося б, не відрізняється ані поважним віком, як кам’янецька, ані вишуканим силуетом, як ратуша в Добромилі, ані модернізмом, як івано-франківська красуня, ані іменем своїх творців, як бучацький магістрат. Але уявити без цієї споруди Чернівці неможливо вже протягом більш як півтори сотні літ. Придивимось до неї краще.

Ще в 20-х роках ХІХ сторіччя вирішено було звести у Чернівцях гарну споруду для магістрату. Планували будівництво, щоправда, в зовсім іншому районі міста, на окраїні, над високим урвищем над Прутом. Та інженер Адольф Марін, німець з Калуша, розумів: місто буде розвиватися в протилежному, південному напрямку. Він 18 років доводив правоту своєї думки – і таки добився свого. Рішення про будівництво прийняли в 1830 році.

Та мусило пройти ще 11 років, перш ніж 14 березня 1841р. Чернівецький магістрат підтвердив контракт, складений між доктором Христофом фон Петровичем і магістратом стосовно земельної ділянки N 298; що належала братам Христофу, Якобу і Петру фон Петровичам. Декретом від 24 квітня 1841 року за номером 7872 вона була куплена магістратом за 8000 флоринів для будівництва ратуші.

19 квітня 1843 року було закладено перший камінь у фундамент майбутнього магістрату. За старою традицією туди вклали кілька золотих монет і пергаментну грамоту з посланням до нащадків. І хоча зводили ратушу за типовим проектом, розробленим у Відні, та місце для будинку було вибрано ідеально.

За 4 роки в центрі бурхливо розвиваючихся Чернівців виросла ошатна споруда в стилі пізнього класицизму з високою баштою та внутрішнім подвір’ям. Спочатку магістрат мав бути двоповерховим, рішення про третій поверх з’явилося вже під час будівництва, у 1847-му році. І з того часу споруда завжди використовувалась за своїм прямим призначенням: бачила чернівецька ратуша і австрійських урядників, і румунських окупантів, і російських чиновників. Зараз над нею майорить український синьо-жовтий прапор, а фасад прикрашає греб міста.

З старих поштівок відомо, що ратуша за часів своєї молодості була прикрашена величезним мідним двоголовим орлом, символом Австро-Угорської імперії. Ця покрита золотом “пташка” оселилася на даху відразу після зведення магістрату – у 1847-48 роках, і покинула своє “гніздо” лише у 1914р. Позолоту, яку змивали сніги та дощі, відновили під час реставрації споруди у 1903-му, а потім… Потім почалася Перша світова, під час якої місто тричі потрапляло до рук російських військ.

2 вересня 1914р. поспішно встановлений віце-губернатор Басарабської губернії Сергій Євреїнов наказує міському голові Баканчі зняти ворожу птаху (хоча й на російському гербі красувався подібний біологічний двоголовий нонсенс). Голова передає наказ пожежникам, а ті… беруть і саботують розпорядження ворожої влади. Але чинять розважливо: замість зняти орла вони лише обгорнули його російським триколором. Хитро!

Рокіровки влади в місті продовжуються: австріяки знімають чужий прапор, а потім і самі знімаються з ледь-ледь насиджених місць у Чернівцях: сюди знову входять росіяни. Ті ж самі пожежники отримують той самий наказ: орла необхідно зняти. На допомогу лінивим вогнеборцям приходить страшезний холод: де це чувано працювати на такому морозі?

Російська влада наймає якогось архітектора, який демонтує орла та первозить його до дирекції поліції краю як цінний трофей. Та вивезти пернатого з міста не судилося: Чернівці знову оточили австрійські війська, за спішним збиранням манаток росіяни й не помітили, як все ті ж браві чернівецькі пожежники викрали з поліції орла і перевезли на зберігання в приміщення пожежної команди.

Коли австрійська влада знову закріпилася в місті, пожежники відразу похвалилися своїм подвигом. Першим рішенням відновленого магістрату було відновлення “орлиного гнізда” на дахівці вежі, а ще – виготовити дерев’яну копію птахи. Традиція робити буквально липових орлів зародилася у Відні. Таким чином у військову пору в Австро-Угорщині збирали додаткові кошти на благодійництво: людина могла купити цвяхи, які забивали в дерев’яного орла, тим самим допомігши сиротам та вдовам.

Орла бучно встановили на попередньому місці лише 16 червня 1916 року. Та ненадовго: російські війська втретє захопили місто і вивезли-таки трофейну птаху до своєї країни. А її дерев’яна копія помандрвала з австрійським військом аж до Праги…

Ще одна цікава особливість чернівецької ратуші: на ній розміщено відразу два годинника. Один показує час на ратушній вежі, а інший, подарунок міського голови Антона Кохановського (1817-1906), встановлено на фронтоні будівлі. Цей годинник, циферблат якого світився вночі, мер замовив у Празі і презентував улюбленому місту під час свого повторного обрання на пост бургомістра. До речі, А.Кохановський, справжній “батько міста” з 1866 року, очолював буковинський край найдовше в історії: загалом 26 років. А депутатом міської ради він був протягом 42 років – унікальний випадок в історії!

За його управління в місті звели прегарний театр, електростанцію, великий будинок для сейму, запустили трамвай, забрукували вулиці. А у віці 88 років А.Кохановський сам попросив звільнити його від обов’язків міського голови – через поважний вік. 50-метрова башта ратуші розташувалася на не на жарт глибокому фундаменті: 6 метрів. Адже ратуші, “візитки” європейських міст, будували на віки.

Ця споруда виконувала не лише представницьку, а й цілком нагальну функцію – використовувалася як пожежна каланча. На балкончику, звідки відкривався чудовий вид на все місто і аж за Прут, цілодобово чергував пожежник. І якщо раптом траплялося лихо, він вивішував червоний прапор, а вночі запалював ліхтар з того боку, де горіло. Таким чином люди взнавали, в який біг бігти гасити полум’я.

Якось під час сильного морозу пожежник, що був напідпитку, чи то закуняв, чи то підсковзнувся і впав з високого балкону. На щастя невдахи, свіжовипавший сніг створив на даху ратуші м’яку – не м’яку, але цілком придатну “подушку” для летуна. Пожежник, занурившись в білі кучугури, навіть не зламав собі жодного пальця.

Можна сміливо стверджувати, що 12 листопада 2004 року у місті над Прутом народилася нова традиція: рівно о 12 годині пополудні на балкончик під годинником на ратушній вежі виходить трубач в народному строї – і на всі чотири сторони світу сповіщає, що “Там, на тому боці, там живе Марічка…” Послухати безсмертну мелодію Сабадаша збирається чималий натовп чернівчан та гостей міста. Це досить символічно. Адже саме звідси, з балкона ратуші, колись промовляли до громадян трьома мовами працівники магістрату, інформуючи про події у світі та місті. До речі, влаштуватися на роботу поліцейського не знаючи принаймні трьох мов у Чернівцях зламу ХІХ-ХХ століть було абсолютно неможливо!

А хто ж стояв на чолі цієї ратуші та господарював у нашому місті? Бургомістри, примари та голови які очолювали нашу міську ратушу:

Якоб рицар фон Петрович
1864 – 1866 р. р.

Антон рицар Кохановський фон Ставчан
1866-1874 р. р. 1887-1905 р. р.

Отто Амброз фон Рехтенберг
1874-1880 р. р.

Вільгельм фон Клімеш
1881-1887 р. р.

Доктор Едуард Райс
1905-1907 р. р.

Фелікс барон фон Фюрт
1907-1913 р. р.

Сало фон Вайсельбергар
1913-1914 р. р.

Георге Шандру
1917-1919 р. р, 1920-1922 р. р.

Теоіл Сіміонович
1919-1920 р. р.

Ніку Флондор
1920 р., 1922-1926 р. р, 1938-1940 р. р.

Барбу Грігоровіча
1926 р.

Доктор Раду Сбієра
1926-1927 р. р.

Доктор Ромулус Киндя
1927-1929 р. р.

Доктор Дімітрій Мармелюк
1933-1938 р. р.

Нікітін Олексій Іванович
1940-1941 р. р.

Кошовий Антон Іванович
1944-1945 р. р.

Грицай Олександр Никифорович
1945-1948 р. р.

Козачук Іван Федорович
1948 р.

Котко Полікарп Архипович
1949-1950 р. р.

Гутафель Віктор Іванович
1950-1954 р. р.

Михайловський Михайло Іванович
1954-1959 р. р.

Донченко Петро Іванович
1959-1964 р. р.

Толмач Василь Петрович
1964-1972 р. р.

Доцюк Володимир Федорович
1972-1985 р. р.

Каспрук Павло Михайлович
1985-1991 р. р.

Бойко Іван Васильович
1990 р.

Гродецький Георгій Дмитрович
1991 р.

Павлюк Віктор Ігорович
1991-1994 р.

Федорук Микола Трохимович
1994 р. по цей час.

Степан КАРАЧКО, краєзнавець