Син Єсеніна у Чернівцях

Posted on Январь 22nd, 2010, by s.karachko

Працюючи з архівними документами Державного архіву Чернівецької області, провідний спеціаліст архіву Олег Кугенко виявив документ, що стосується сина Сергія Єсеніна. Тривалий час документ був невідомий та й про перебування Олександра Сергійовича Єсеніна-Вольніна у місті Чернівці фактично ніхто не підозрював. Серед архівних документів Міської ради 1949 року віднайдено його заяву на отримання квартири у Чернівцях від 05.07.1949 року та рішення виконкому Міської ради депутатів трудящих від 14.07.1949 року за підписом Голови міської ради Котко Полікарпа Архиповича про виділення йому квартири.

Раніше йому виділили кімнату в гуртожитку ЧДУ, де він не міг проживати в зв’язку з переїздом матері та дружини на Буковину. На жаль, молодший Єсенін так і не перебрався до помешкання на вулиці Університетській, його арештували.

Трохи біографії:

Народився Вольнін Олександр у Ленінграді 1924 р. Син поета Сергія Єсеніна (незаконно народжений).

1946 р. з відзнакою закінчив механіко-математичний факультет Московського університету. Під час Вітчизняної війни юнака не прийняли до солдатських рядів через психіатричний діагноз (клеймо душевнохворого переслідувало його всі роки життя в СРСР).

Ще студентом він став відомий, як поет. Часто зачитував публічно вірші. 1949 р. закінчив аспірантуру НДІ математики при МДУ і захистив кандидатську дисертацію з математичної логіки в Чернівецькому університеті. Тут він незабаром був арештований органами держбезпеки за читання своїх віршів у колі близьких друзів. Молодого поета відправлено на примусове лікування в Ленінградську спецпсихлікарню.

Про знайомство батьків.

1920 року Єсенін познайомився з поетесою та перекладачкою Надією Давидівною Вольніною.

Надія з юності писала вірші, брала участь у роботі поетичної студії “Зелена майстерня” під керівництвом Андрія Білого, восени 1920 року приєдналася до течії імажіністів. Тоді почалася дружба з Сергієм Єсеніним. Публікувала свої вірші, читала їх з естради в “Кафе поетів” і “Стійлі Пегаса” — так називається “кавовий” період поезії. 12 травня 1924 року, після бурхливого роману з Єсеніним у Ленінграді народився син Сергія Єсеніна та Надії Вольніної, який у майбутньому стане відомим вченим-математиком, правозахисником та послідовником свого батька.

У 1950 р. Вольніна вислали в Караганду, де він потоваришував зі знайомими ще зі своїх московських часів поетами: Наумом Коржавіним і Юрієм Айхенвальдом.

1959 р. Вольніна знову помістили у психіатричну лікарню з діагнозом шизофренія і протримали там близько двох років. Водночас за кордоном публікують його філософське есе під назвою «Вільний філософський трактат» і збірник віршів «Весняний лист» – другий після справи Бориса Пастернака. Це випадок, коли радянський громадянин наважився друкуватися за кордоном під власним ім’ям. Після виходу з лікарні 1961 р. Вольнін став позаштатним науковим співробітником Інституту наукової інформації (ВІНІТІ) і працював там до виїзду з СРСР. Займався реферуванням та перекладами зарубіжної математичної літератури, писав статті для «Філософської енциклопедії».

Есенин-Вольнін — один з основоположників правозахисної ідеології: він пропагував ідею апеляції до радянських законів з метою виправдання дій інакомислячих. Разом із тим він не лише говорив про це у колі друзів, але й здійснив ряд практичних кроків у рамках правового підходу до вирішення суспільних колізій.

Після арешту в вересні 1965 р. письменників Юлія Даніеля та Андрія Синявського Вольнін склав (спільно з Є. Строєвим і В. Нікольським) текст «Цивільного поводження» з закликом зібратися 5 грудня 1965 р. на Пушкінській площі у Москві на «мітинг гласності». Наприкінці 1967р.- початку 1968р. Вольнін став одним із організаторів петиційної кампанії навколо «процесу чотирьох». Написана 1968 р. його «Пам’ятка для тих, кому доведеться допити» служила незамінним Посібником для дисидентів в їхньому правовому протистоянні радянській каральній системі.

Черговий висновок забрати Вольніна до психіатричної лікарні (1968р.) зумовив широку кампанію протесту серед радянських і зарубіжних математиків, у тому числі академіка Андрія Сахарова, з яким він співпрацював.

У листопаді 1970 р. Вольнін став експертом Комітету прав людини — незалежної асоціації. Його ціллю було вивчати проблеми прав людини та правове просвітництво в СРСР.

Брав участь у роботі Комітету, написав кілька доповідей про право на захист та про право психічно хворих і про міжнародний пакт про права людини.

1972 р. Радянський уряд змусив його емігрувати до Сполучених Штатів Америки, де він і надалі займався наукою та правозахисною діяльністю. Сьогодні Олександр вже у поважному віці і любить спілкуватись з пресою де завжди пригадує найкращі та найщасливіші дні перебування в Чернівцях.

По углам заснули мухи

По углам заснули мухи,

Жадно жрут их пауки;

Чинят кислые старухи

Пропотевшие носки;

Головой тряся плешивой,

Одноглазая в очках

Поднимает спор крикливый

О тринадцати рублях.

Говорит, как ведьма злая:

«Всякий воровать горазд!»

Ей в ответ твердит другая,

Что ни черта не отдаст

(Черный плат надет на стерве;

Весь в морщинах, рот обвис;

То ли сопли, то ли черви

По морщинам полились…).

Мальчик спит под образами;

Ничего не знает он,

И закрытыми глазами

Точно в книгу смотрит в сон.

…Одноглазые злодейки

Будто штопают носки,

А в углах – четыре змейки

Засыпают от тоски,

А снаружи – холод лютый, И проходят стороной

Полулюди, полуспруты,

Все ломая за собой…

…Пожалели б хоть младенца,

Не кричите: он ведь спит! –

Так, сморкаясь в полотенце,

Пелагея говорит.

И к перстам прижатым пальцем

Перекрещивает плоть..

«Всем нам, грешникам-страдальцам,

Двери в рай открой, Господь!»

…Полотер огромной ложкой

Набивает рот пшеном,

И компания с гармошкой

Веселится под окном,

И на души всем страдальцам

Горько капает уют,

И дрожит под одеяльцем

Полумальчик-полуспрут.

Москва, I – 1941

Шизофрения

… Я дождался конца болтовни докторов

И пошел к ней. Смеркалось.

Я вошел и сказал, что не буду здоров…

- Рассмеялась!

…Я ей все рассказал (был белей мертвеца),

От конца до начала, -

Рассмеялась, как будто иного конца

От меня и не ждала…

…А на улице тихо светила луна –

И не только поэтам:

В эту лунную ночь разыгралась война

Тьмы со светом, -

И она (если все это было во сне, -

Значит, сон лицемерил)

Говорила так долго, и все о войне…

Я молчал и не верил,

Что сжигают Варшаву, Париж и Москву

Ради стран или денег:

Просто бьется в припадке, кусая траву,

Великан-шизофреник.

IX – 1941

Leave a Comment

Spam Protection by WP-SpamFree